І знову, замість того, щоб потроху розкладати все по поличках, збираю думки у величезний ящик і жбурляю у космос одним махом.
Дійсно, дуже багато чого трапилося за цей проміжок часу, і хочеться трохи порозкладати сорочечки думок по кольорах.
Починаючи спочатку, Кріс приїхала до Кракова на роботу - на зйомки фільму, і залишиться тут десь до лютого наступного року. Тому, деякий час тому ми разом походили по Кракову. Вона розповіла як вони приїздили назад в Ірпінь, що бачили, що взагалі коїлось. Як вона працювала на фіговій роботі, просто щоб заробити на життя, хоча вона звикла до набагато більших витрат.
І ще, дивувалися як взагалі повертається життя - якою дивною стороною, тому що колись ми й подумати не могли, що зустрінемося тут, у Польщі, з таким минулим позаду і таким майбутнім попереду.
Дивне, дивне життя. Іноді таке дивне, що аж моторошно.
А потім, десь через тижня 2-3 ми з нею вийшли на прогулянку у Wolski Forest. Приблизно так він виглядає:
(не моє фото).
Я там взагалі нічого не фотографувала, якось не було настрою.
Ліс дуже великий, і трохи нагадує наш Ірпінський ліс, але у Краковському є асфальтові доріжки, затишно облаштовані куточки для відпочинку і кусок незрозумілого паркану з полем по іншу сторону.
Як водиться, спочатку ми влізли в якесь гімно, а вже потім зрозуміли, що є більш цивілізований шлях. Але на цивілізованому шляху траплялися люди, хоча постійно покрапував дощ.
Більш за всіх радів Атрей - якби псі літали, то він би злетів ніби гелікоптер з вертушкою із хвоста. Я теж раділа, бо без знайомих ми з Атреєм вибираємося максимум у парк, та й те, більше по вихідних.
А потім, у понеділок, ми з сусідкою-полькою поїхали у Татри - це частина Карпатських гір.
А це вже мої фотки, і ніяких фільтрів не потрібно.
Що мене неочікувано здивувало - як близько Краків до гір - на машині всього дві години. Ще ніколи ми так швидко туди не добиралися - і здається, що тут такого, але насправді, коли завжди їдеш з Києва, трясешся у незрозумілому поїзді весь вечір і ніч, потім з Івано-Франківську на чесному слові телепортуєшся до одного з мовчазних пригірських містечок, або шкандибаєш о п'ятій ранку з Яремче пішки з валізою декілька годин до крапки на гугл мапі, то стає дуже дивно, коли сідаєш у машину і за дві години вже у воріт з парковкою, орендою роверів і - о напій богів - кавою у маленькому дерев'яному будиночку.
Останній раз я взагалі спізнилася на поїзд на дві хвилини і їхала з пересадками через містечка, назви яких зараз і не згадаю.
Тому якесь таке відчуття цього разу - ніби не заплатив належну ціну.
Виявляється, я дуже скучила за горами. Думаю, якщо колись знову приїду в Польщу, то саме у гори. Ми ходили всього на один день, але навіть цього вистачило, щоб закрити мій гештальт хоча б на цей рік.
Гори то любов.
Сусідка каже, що у вихідні там купа людей, і гуляти не дуже приємно. Але все видалося дуже вдало - і погода була гарна, і люди майже не зустрічалися, і моя компаньйонка, не дивлячись на наші різни погляди на віросповідання (вона релігійна), мала приємний характер. Вона відноситься до непопулярного в Польщі напрямку - ніяк не можу згадати назву, а у Польщі майже всі католики, тому, може через належність до меншини, вона ніколи не нав'язує свою думку, а просто пояснює чому віра для неї першочергова.
Потішно, що більшість розмов у горах в нас були про релігію, але це виявилося скоріше цікаво, ніж докучливо - за розмовою не помічаєш як потроху-потроху підіймаєшся вгору, аж поки затягнуті хмарами верхівки не опиняються на рівні спочатку зору, потім - стоп.
І хмари такі оманливі, здалеку здаються пухнастими, але коли опиняєшся всередині - просто інший всесвіт, якийсь Дарк Соулс, або приймальня Хельвхейму, де ти блукаєш у схожому на марево густому тумані - хочеш, мішай ложкою.
Нам пощастило піднятися на одну гору з ясною верхівкою, але найвища до кінця мандрівки так і залишилася захмарена.
З цікавого, в одній з розмов про релігію, я зрозуміла одну дуже ясну річ - для мене - якби рай дійсно існував на землі - він би знаходився у горах. Те що я майже забула після того понеділка, тому добре, що записала.
Хотілося б запам'ятати такі моменти, і прокручувати їх раз за разом у скрутні часи.
Через два тижні до Кракова обіцяла завітати Аля, потім я їду на два тижні додому в Україну, а потім - 2го листопада, вже лічу з Варшави до Лондона, потім в Калгарі, а після цього у Ванкувер. Хоча, зараз, така ситуація, що я взагалі не розумію, дозволять мені сісти у Лондоні на літак чи ні - але це трохи інша історія.
Розкажу, як вже станеться.
Доброї ночі.
Comments