top of page
Пошук
  • Фото автораNitka

Типовий новорічний допис

Я, як завжди, трохи з запізненням, але краще пізніше ніж ніколи. Прочитала штук двадцять чужих дописів, тому час вже написати свій.

Нещодавно усвідомила, що скоро вже рік як війна, і трохи мене накрило. Не істерично, просто такою собі меланхолією. Можливо, час читати Ремарка.


Все згадується фраза якоїсь пані, яка десь на другому місяці війни казала: «Я колись читала Ремарка, і не розуміла, як вони можуть під час війни сидіти у кав’ярні і пили каву. А тепер розумію».


Тепер я теж розумію.


Намагаюся поменше читати новин, бо якщо щось трапиться, воно трохи ретравматизує. Але не завжди виходить, і ось нещодавно в мене був майже плановий сеанс ридання під "Стефанію". І ще показово, як сльози навертаються, просто коли чуєш «АзовСталь».


Ніколи не думала, що буде в житті у мене такий оригінальний тригер.


Потрохи українізуюся. Видалила російську клавіатуру з ноута – бо ліньки по декілька разів перемикати туди-сюди з англійської.


Все ще плекаю надію нормально зайнятися романом про дівчинку, яка втікала від війни у комп’ютерну гру – але з таким розвитком подій навіть не знаю, коли зможу.


Купляю в Україні книжки – нещодавно знайшла 4 книги Екзюпері у видавництві Жупанського, то одразу взяла всі, разом зі Старшою Едою і ще декількома цікавими романами. Окрім цього замовила собі кучу різдвяних дитячих книжок в Якабу.


Іронія тільки в тому, коли зможу їх прочитати.

Інколи дуже хочеться додому – до пса, читати, і писати. Але замість цього знайшла собі в Канаді роботу, і ще роздумую, може знайти другу.


У четвер 5-го з'їхала від Тані. Вона вже не може жити у цих апартах, а я не змогла знайти житло дешевше 800 баксів за які тут не має сенсу знімати житло. Тому плани поки летіти у Ванкувер, де мені дозволять трохи пожити у знайомого, поки не знайду собі кімнату.


А там вже подивимося.


Життя бентежне. Мені здається, це прям девіз мого існування.


Філософія, іронія, драма. Повсякденність офісного планктону. Зараз все важко, але найважче – що до третини свого життя я доходжу займаючись не тим, що мені подобається. Позитив тут тільки у дієслові, у стані існування – не мертвості.


Мабуть, найбільше, чого мене навчив 22 рік, це тому, що все закінчується.


Як завжди - зрозуміло коли це абстрактно, але коли це ось тут, перед тобою, коли відчуваєш кістками - то зовсім інший, глибший досвід.

Минають квартири, країни, краєвиди, люди, емоції, стани, переконання.


Щось звичайно залишається - моє найглибше я. Те, що завжди любило Україну, письменництво, темні кольори і сумні пісні.


Залишаються мої найліпші друзі, з якими нас вже не розлити.


Але інше...


І-це-ми-не - моя улюблена притча. Коли повторюєш по складах, то воно трохи прикипає до серця.


Мовчазне, сумне почуття.


Щось останнім часом в моєму житті забагато філософії й тихої драми.

І все добре, і крива посмішка.


І щоб не плакать, я сміялась.


І ще купа відомих висловів, які я тепер не просто знаю через букви, а знаю - зсередини.


Життя у валізці перев'язаній синьо-жовтою стрічкою - як у людей стародавніх часів, коли не існувало ні месенджерів, ні світлин.


Людей, яких зазвичай малювали з шаблею на коні, або на возі з волами.



Ну якось так. Мій ще один прожитий рік.

44 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Знайшла в нотатках

Збирала докупи всі свої нотатки по різних речах, то знайшла трохи іншого - якісь записки, мікрощоденники, то один з них залишу тут. Взагалі, багато всього залишається в телефоні, то може колись я збер

Comments


bottom of page